Панорама Тернополя з буд. №2 на вул. Гетьмана І. Мазепи

Тернове поле

450-річчю Тернополя

ЦИКЛ

1.

Тернополе, любове невгасима,
з колиби ти почавсь біля кошари.
...Тернове поле з синіми очима
нещадно топчуть турки і татари.
Каміння стогне, тріскаються плити,
покриті письменами й іменами.
Опришок нам лиша дереворити,
щоб знали ми, що діялося з нами.
Вже на терновім полі жито родить...
Вже й пращур мій іде по тому полю
і волею робітнього народу
пшеницю сіє на щасливу долю.
Дивлюся я на біг вузеньких вулиць,
на стрімкість і окриленість бульварів.
Потоптаний ми терен не забули,
цвіте він у глибоких крутоярах.
Тернополе, любове невгасима,
мій прах осяде на твоїй дорозі,
тернова ж пісня — рідна, одержима,
звучатиме на синовім порозі.

2.

Над Серетом кремезний дуб стоїть.
Він одчиняє на Топільче брами.
Він сипле жолудями з верховіть
і промовля минулими віками.
Туркочуть в кроні дикі голуби,
дощі періщать, вічне сонце сяє.
Збираю з сином у гайку гриби,
гілками дуб нас радісно вітає.
Він стільки бачив на своїм віку!
Під ним сидів Хмельницький в прохолоді,
і Наливайко у добу важку
під ним писав послання до народу.
Бушує в небі і гуркоче грім,
і креше в хмарах довгі блискавиці.
Старого дуба внукам бережім, —
на нім гніздяться невмирущі птиці.

3.

В Тернополі акація цвіте —
купатися у тому цвіті можна...
Повітря, мов напій, п’янке й густе,
і вулиця у білім сяйві кожна.
В Тернополі акація цвіте.
Летить пелюстя на траву вологу,
на місто і на сина, що росте,
і на розкуту, сонячну дорогу.

4.

На терновому дикому полі
розтривожує вітер мене.
Наливайкова вірна тополя
приголубила лоно земне.
А над нею зоря вечорова
гріє серце моє молоде.
Пам’ять роду, мов хвиля Дніпрова,
у Шевченковім скверику жде.
П’янко пахне нічна матіола,
на стежині хтось тихо зітхне.
На терновому дикому полі
обціловує вітер мене.

Поет Ярослав Сачко

Ярослав Сачко.

Джерело:
збірка віршів «Ранкові поїзди», Львів, «Каменяр» 1990.

[Інф.: 2007. Оновл.: 28.04.2014]