Панорама Тернополя з буд. №2 на вул. Гетьмана І. Мазепи

Красень мій

Тернопіль! Місто бойової слави!
Чого, чого тут не було колись!
Копита кінські толочили трави,
Криваві ріки по землі лились.

Бурями-грозами землю скородило,
Пилом по світу мело,
Темною плямою віку голодного
Терня у полі росло.

Звану Терно-Полем ниву незорану
Рвали холодні вітри.
Сонце ховалось десь там, за горами,
І не світило згори.

Скільки тут поля, копитами збитого,
Скільки тут горя, сльозами политого,
Скільки невтримних ридань,
Болю гіркого, страждань!..

Нині ж тут весело місто всміхається.
Сонце з землею люб’язно вітається,
Зникли минулого лиха сліди:
Рідний Тернопіль, в майбутнє іди!

Ось він стоїть — задивився у воду,
Мов у свічаді побачив себе;
Сонце яскраве встає на погоду,
Небо чудове, ясне, голубе!

Тернопіль! Місто бойової слави!
Чого, чого тут не було колись!
Він же сьогодні — світлий, величавий —
І розквітає, і росте увись.

Микола Тарновський.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №4 за 1991 рік.

[Інф.: 2007. Оновл.: 28.04.2014]