Панорама Тернополя з буд. №2 на вул. Гетьмана І. Мазепи

Моє місто — мій світ

Іду Тернополем новим —
cтарий перед очима.
Для мене тут і світ, і Рим,
життя і доля зрима.

Старі будівлі і нові —
всі на Терновім полі
стоять як пам’ятки живі
народній нашій долі.

Іду назад у глиб віків,
іду по рідній ниві,
в пісні, в ридання матерів
услухавшись тужливі.

Народ мій рветься із тенет.
О, де ти, правдо Божа? —
Тече ярами у Серет
кров рідна і ворожа.

По спинах б’є чужий батіг,
терпець вривають муки —
ратай виходить від чепіг,
бере меча у руки.

І не зведуть його у гріб
пришельці й ренегати —
земля йому дарує хліб
та силу виживати.

Він знов породжує дітей,
вирощує, навчає,
іде землею, мов Антей,
майбутнє зустрічає.

10.09.1987

Поет Петро Тимочко.

Петро Тимочко.

Джерела:
г. «Відродження», №9 від 22 січня 1991 року;
ж. «Тернопіль», №1 за 1994 рік;
поет. збірка «В стрімкім потоці часу та подій», Т., 1995.

[Інф.: 2007. Оновл.: 28.04.2014]