* * *

Це чудо трапилось в оселі,
В Тернополі, в сім’ї шевця.
Заплакала Господня Мати,
Пречиста Діва Пресвята.

Пройшло вже двісті тридцять років,
Як сльози падали святі
З ікони Пресвятої Неньки,
Що в шані висить на стіні.

Святими сльозами скропила
Ти землю, Матінко-леліє,
Потіхо наша Всемогутня,
В терпіннях Радосте й Надіє.

Ти плакала й ридала, Діво,
Бо був тоді нелегкий час.
Усюди віру зневажали,
Страшні хвороби йшли до нас.

Косила нарід Твій холера,
І від чуми зазнали бід.
Змилосердися, Божа Мати,
І збережи наш славний рід.

В молитвах люди так взивали
Твоє Ім’я, о Пресвята,
О Ненько наша Тернопільська,
О Мати Господа Христа.

До Тебе, Матінко Господня,
Під Твою милість і покров
В біді, у горі і терпіннях
Грішний народ щораз ішов.

І ніс в дарунок серця віру,
Гарячі, щирі молитви.
І шепотів щодень, щохвилі:
«Господня Матінко, спаси».

І ті молитви донеслися,
І їх почули Небеса.
І враз від бід порятувала
Мати Тернопільська Свята.

І зараз знову прибігаєм
Під Твій, Пречистая, Покров.
І милосердя, ласк благаєм,
Діво Маріє, знов і знов.

І Ти, Всеблага і Всехвальна,
Господня Мати Пресвята,
Спасення руку простягаєш
І молиш Господа Христа.

Щоб дарував роки щасливі,
Без смутку, сліз і без біди
І взяв з Собою в Царство Своє
Народ цей грішний назавжди.

Зіновія Шупа.

Джерело:
збірка поезій та оповідань «Душі причастя», Т., «Воля», 2004.

[Інф.: 14.07.2012. Оновл.: 28.04.2014]