Панорама Тернополя з буд. №2 на вул. Гетьмана І. Мазепи

«Тернове поле»

Із вінка сонетів

IV.

У бронзі, в серці чи в борні-напрузі
Не вивершиться, як в мішку зерно,
Незвична доля... Як не все одно —
Траву косити чи служити музі...
А дні, мон крила вітряка, по крузі
То піднімають, то несуть на дно...
Та в леті цім і я збагнув давно:
Як день пустий, то і життя — в безглузді.
Второвані дороги. Будь-яка
Веде у безвісти чи на вершини.
Не страшно йти із іменем людини.
Тож не мовчім, як доля жде важка
У ріднокраї руки лебединні...
В собі лиш погамуймо хижака.

V.

В собі лиш погамуймо хижака,
Допоки душу не скривавлять рани
І пісня вибуха лунким каштаном,
Не колють очерет ні осика...
Світити иисокостямн не стане
Злобителя і жовчна, і липка
Душа мізерна, та її луска
Виблискує пожадливо між нами.
Не дай в душі слизитися медузі,
Бо світ — шалений герць добра і зла
Від бука дужого аж до зела
В твоїм селі, у місті чи окрузі.
Не падай ниць, не похили чола
В терновім полі зайді-волоцюзі.

VI.

В терновім полі зайді-волоцюзі
Не раз стинали голови із пліч...
І лютим Шишманам, лихій нарузі
Це поле витовкти було невміч.
Бо розверзлася над Серетом ніч,
Коли із посполитими в союзі,
В незламній, у караючій потузі
Нсоцалнма піднімалась Січ.
Де храм Різчва підноситься над муром,
Майдан бурлив, йшла рада гомінка...
— Султан нас кличе!
— Та як лях, обдурить!
— Васалом бути — не для козака!
Не сходила тоді з чола зажура,
Поважчав біль тернового вінка.

IX.

Як пісня ця, незвіданий політ —
До вічності не донести у жменях...
Бо й Соломії витоки пісенні —
В Надзбруччі, в медобірному крилі.
На Україні в кожному селі
Казкових Мавок — парості зелені.
Брунгільдц, Гальки — на далекій сцені,
А Соломії — на чужій землі.
О! Краю мій! Страшні твої відпливи
Поклали зморшки на ясне чоло...
Немов Топільче, не одне село
В піснях розтало понад рідні ниви...
В які світи наш цвіт не замело,
Якому світу не відкрили диво?

X.

Якому світу не відкрили диво,
Як межі в борозни лягли на лан,
Як наймитська покора шолудива
Стікала цівками до стічних ям.
Та воля з-за Збруча, якою снили,
Нерідко оберталась в бумеранг,
У яструба ненависного крила,
В кошмарний ненаситний Магадан.
Такої бутафорії не знали
Статечні галичани взагалі:
Не вистачало хліба на столі,
А в рупори: догнали й перегнали...
Душа двоїлась, як зміїне жало,
Під брилами слизьких холодних літ.

XIV.

В стовеслім кораблі не зникнув привид...
Сумують без керманича рамен...
Тернове поле в світі абразивнім
Співочим звуть, хоча не до пісень.
До плуга і серпа, до веретен
Ґвалтує руки ностальгійна нива.
В минуле очі дивляться журливо —
І волошкові й чорні, як терен.
Джерела борсаються. Ще мілка
Вода в струмках і річки не очистить...
А дні приходять — не на шармака,
До праці беручкі — в селі, і в місті.
Тернове поле! Будь же й нині й прісно
Чорнобилем не вбите, як ріка...

Олександр Яцківський.

Джерела:
збірка поезій «Журавлиний слід», Дубно, ГТ «Редут», 1993;
Славень Тернополю: поезія, графіка. — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2013. 124 с., іл. (ч. IX.)

[Інф.: 14.07.2012. Оновл.: 28.04.2014]