Ганна. Вишивала сину я сорочку...

Поетична вишиванка

Молитва заробітчанки

«Якби зібрати сльози матерів...»

Мені вже за 40, але скільки себе пам’ятаю, стільки читаю вашу газету. Ще зі школи я писала вірші, але нікому не давала їх читати, вважала недосконалими, соромилася.

Потім не писала, бували миті, що в голові народжувались вірші, окремі рядки, та під руками не було ручки — і все забувалося. В житті так склалось, що я на заробітках, як і багато інших жінок. Тепер вдома. Але там, на чужині, ручка завжди була в руках, бо не писати не могла. Там мої вірші розходились від мами до мами, їх переписували своїм рідним, а про ці вірші вдома, крім сина і доньки, ніхто не знає. Надсилаю їх до редакції. Дуже хотіла б почути відгук на них.

Ваша постійна читачка Ганна.

Вишивала сину я сорочку,
Та не вдома, а на чужині.
Коли сну не було, коли важко,
З очей лились слізоньки сумні.
Скільки, сину, щирих молитов
Я в дрібненькі хрестики вкладала.
Вже світає непомітно день,
Я при вишиванні й не лягала.
Як душа в дитини біла й чиста,
Так і ця сорочка хай буде.
Бо вона мережена сльозами,
А тобі хай щастя принесе.
Вся печаль, незгода і тривога
Хай твою стежину обійде.
Не соромся ти її носити,
Коли навіть мами не буде.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №58 (15170) від 30 липня 2010 року.

[Інф.: 15.06.2011. Оновл.: 05.03.2013]