Данилюк Оксана. Читала мама «Кобзаря»...

  • Друк

Поетична вишиванка

* * *

Читала мама «Кобзаря».
А потім сіла вишивати.
Й вплелась Шевченкова зоря,
І рушники її крилаті.
На білих вітах полотна,
Шлях розстелився Тарасовий,
Сирітський шлях, що в бур’янах
Квітчався українським словом.
Узор тісний, мов сто доріг.
Мов сто стежок тернистих в полі...
Сплелись в життєвий оберіг,
В вінок ШевченковоЇ долі.
Дивлюсь в чарівне вишиття,
Вдивляюсь в пасма візерунків,
А там метелиці виття.
Там Катерина жде рятунку.
Десь вітер свище, темний гай
Притих, немов мала дитина,
Там, де росте нічний розмай,
Блука, біліючи, причинна.
Туман. Могила край села,
Шумить тополі пишна крона.
А молодиця під гіллям
Дитя притискує до лона.
Сповились сумом рушники,
Гіркі переплелися долі,
Важкі Шевченкові думки,
Тяжке життя його героїв.
Вдивляюся в чумацький шлях.
Шлях зоряний із-за лиману,
І він у пишних рушниках —
Забута доля безталанна.
Немов розпуття всіх вітрів,
Немов з Дніпра зірвались хвилі,
Так Кобзаря народний гнів
До волі рвався із могили.
А мати мовчки вишива,
Й врослися калинові віти
В його нескорені слова,
В безсмертний обрій заповіту.
Я зачудовано дивлюсь:
Ланів пшеничних жовті зливи
Вклонились тихо «Кобзарю»
Колоссям золотих розливів.
Вкраїнська мова й небеса
Немов в одне навіки злиті,
В чарівній книзі Тараса —
Крило безмежної блакиті.
Зима дороги замела,
Рушник давно скінчила мати.
А я стояла й не могла
Від нього погляд відірвати.

Оксана Данилюк.
смт Козова.

Джерело:
г. «Вільне життя», №31(12652) від 25 лютого 1992 року.

[Інф.: 12.09.2008. Оновл.: 05.03.2013]