Малишко Андрій. Пісня про рушник

  • Друк

Поетична вишиванка

Пісня про рушник

(пісня)

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
       І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
       І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
       І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
       І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
       І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
       І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Поет Андрій Малишко

Андрій Малишко,
музика: Платон Майборода.

Джерело:
г. «Сільські вісті», №144 (18276) від 5 грудня 2008 року.


Посилання на відео на каналі YouTube


Заповітне «Це — Україна!»

Знаменитому «Рушничкові» виповнилося 50 років

Наталя Сандрович.

Серед золотого пісеннного фонду, чи точніше — генофонду України — «Пісня про рушник» на особливому, чільному місці. Ні час над нею не владний, ні простір. Її не дуже люблять виконувати сучасні співаки, бо співається вона повним голосом, а де ж того голосу взяти, якщо Бог не дав? Зате вона, ця унікальна пісня, любима народом, якому голосу не бракує. І люблять її покоління людей так вірно, незрадливо, якою і є сама материнська любов...

П’ЯТДЕСЯТ років тому у кінострічці «Літа молодії» бентежний голос Олександра Таранця звернувся до всіх нень України зі словами синівської вдячності, і звідтоді «Рідна мати моя...», або «Рушничок» — як ще називають люди, співають не лише в усіх куточках України — на всій земній кулі. Чергове засідання Клубу бібліотекарів, яке очолює поет Микола Сом, мало незвичайну тему зібрання: воно було присвячено «гербовій пісні України». Саме так урочисто-високо пойменував «Пісню про рушник» Андрія Малишка й Платона Майбороди голова Українського Фонду культури, який, доречно сказати, й гостинно запросив бібліотекарів на цю хвилюючу зустріч, видатний поет-академік Борис Олійник.

— «Пісня про рушник» пройшла по всьому світу й зробила для України більше, ніж будь-яка пропаганда і агітація. Пісня відразу стала народною, і це теж рідкісне явище. Вона щось таке виповіла, що завжди живе в душі нормальної людини...

У дивовижної пісні — дивовижна доля. Нею вітаються і прощаються українці в усьому світі. Вона — як пароль для однодумців, знайомить і зводить близьких по духу людей. Вона знаходить по всьому світу рідних і друзів. Микола Луків, головний редактор журналу «Дніпро», у мандрах широкими світовими просторами не раз переконувався: варто українцям розпочати зворушливе «Рідна мати моя, ти ночей не доспала...», як мелодію підхоплюють люди, від України вельми далекі. «У чому ж секрет? У чому сила цієї пісні? Чому її хочеться співати?» — риторичні, напевне ж, запитання. Бо й Борис Олійник, який витворив свою неповторну й не менш любиму народом «Пісню про матір», згідливо хитав головою: «А таки феноменальна! У якій би країні ця значима пісня не лунала, її впізнають відразу, і захоплюються нею відразу: «О, це Україна!» — кажуть»...

Чи охоче, а чи не дуже, але навіть пихата Москва нещодавно назвала наш пісенний «Рушничок» «Найкращою піснею, створеною в ХХ столітті». І співала її українською разом зі співаком на сцені. Як добре, що не перекладається вона російською, правда? «Песня о полотенце» — хіба не абсурд?

Зворушливо переплелася доля цієї пісні з долею першого виконавця Олександра Таранця. Саме «Пісня про рушник» допомогла знайти йому загублену у вирі війни сліпу сестру. Жінка почула братів голос по радіо і невдовзі рідні люди зустрілися, обійнялися.

«Пісня про рушник» — гімн материнській любові, котра оберігає й захищає нас усе життя. Від першого до останнього подиху. На Землі і на Небі. Розповідають, що слова пісні були написані Андрієм Малишком у лікарняній палаті. У відчинене вікно залетіла голубка — символ материнської душі, і свої почуття Андрій Самійлович вилив у проникливих рядочках про найріднішу людину, про найдорожче у світі. За щасливим збігом композитор Платон Майборода подзвонив побратимові і награв написану ним мелодію, що ідеально «пасувала» словам. Народилася пісня...

— Це безсмертна пісня. Вона тримає духовне небо України, — зазначила поетеса й письменниця Валентина Козак.

Невисока привітна жіночка «з могутнім прізвищем» (а так представив її товариству Борис Олійник) ввійшла в літературу з благословення Андрія Малишка. Він, уважний до початківців, помітив у віршиках маленької землячки — на той час шестикласниці — вдалі рядочки, як-от: «Сміється сонце скупувато...». Помітив — і заохотив до творчості.

А від своєї бабці Євдокії з села Безрадичі Обухівського району має Валентина не менш гарне благословення — вишитий червоним і чорним рушник. Надзвичайно дорожить ним онука. «Мої баба, — хвалиться, — сімсот хрестиків на цім рушникові поклали, вони кодують щасливу долю». Хрестик до хрестика — і вибудовуються на полотні магічні обереги, і росте віттям до неба крислате дерево роду, і весела птаха на вершечку дерева свою дзвінку пісню виспівує...

Пісень ошатна зала Українського Фонду культури того дня слухала не переслухала. І знаменита «Вчителька» лунала, і «Летять ніби чайки», і ще багато-багато — дякувати невтомній професорці консерваторії Людмилі Марцевич, справді народній артистці. Виступав Роман Майборода, син Георгія Майбороди і небіж Платона Іларіоновича (дядько називав його «синовець»). Але тільки одну, лише одну-однісіньку-єдину, співала із заслуженим артистом України Володимиром Романьком геть уся зала. Стоячи. Плачучи. Думаючи. Згадуючи... Зайве казати, яку...


I в дорогу далеку...

Аж не віриться — «Пісні про рушник» виповнюється 35 років! Звичайно, строк чималий. А з іншого боку? Здається, що пісню знали і наші бабусі, і прабабусі.

Як же прийшла вона до нас? Все почалося з того, що на Київсьмй студії імені Олександра Довженка знімали фільм «Літа молодії». Стрічка вийшла сірою, нудною і скоро про неї забули. Але для неї поет Андрій Малишко і композитор Платон Майборода написали «Пісню про рушник».

І ось саме цю пісню підхопили мільйони людей. Прості, задушевні і водночас л|ричні рядки, гарна, в народному стилі мелодія сподобалася і молодим, і людям старшого віку. Пригадую, в кінотеатрі імені Івана Франка у Тернополі «горів» фінансовий план. І тоді директор цього закладу пішов на такий крок. Він розмістив по місту рекламу: «Знову на екранах фільм, з якого прийшла до нас «Пісня про рушник». Скористайтеся нагодою! Послухайте першого виконавця. Буде вам про що розповідати онукам...».

Реклама спрацювала — зал був переповнений. І всІ чекали, коли знову почують: «Ти ночей не доспала і водила мене у поля край села...». Кожен пізнавав тут і себе, і свою маму, згадував рідну домівку.

Фільм таки забувся. А пісня набирала все ширшого розголосу. Найб|льша слава прийшла до неї, коли взяв її до свого репертуару Дмитро Гнатюк. Артист не раз виконував її і на Тернопіллі.

На одному з концертів, здається, у Підгайцях, йому сказали, що в першому ряду сидить багатодітна мати. Артист зійшов зі сцени, поцілував жінці руку і заспівав: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала...». Зал слухав і ніщо не шелеснуло. А потім — злива оплесків.

«Пісня про рушник» якби започаткувала цілу низку пісень про найріднішу для кожного з нас людину на землі. «Чорнобривці», «Мамина вишня»... Хто не знає цих мелодій? А сьогодні згадаймо «Пісню про рушник» Андрія Малишка і Платона Майбороди.

В. Сушкевич.

Джерело:
г. «Свобода», №2(305) від 05 січня 1995 року.

[Інф.: 06.09.2009. Оновл.: 05.03.2013]