Пахолок Роман. Вишиванка

Поетична вишиванка

Вишиванка

На сцені тендітні створіння,
А поруч — чорний рояль.
І концертмейстер — сумління.
А в залі — людська пектораль.

Здійнялась канва музична —
І хтось мов почав вишивати.
То юність весняно-лірична
Почала вишнево співати.

Співає — немов вишиває
Рівнесенькими стібками.
Співає — узор викладає,
Та все золотими нитками.

Узори — виспіване зерня
Ви сієте в людськії душі.
І там, де їжачилось терня,
Вже зацвітають ружі...

Ви всіх вишиттям вчарували,
Бо щире воно, без облуди.
Які ще казати похвали?
Від пісні добрішають люди.

Лунає барвисте сопрано,
Народжує звуки рояль:
То форте, то ніжне піано, —
І пісня летить удаль.

А пісня все лине і лине
Із сьогодення в віки,
Мов голос матусі, Вкраїни,
Як вишитії рушники.

Звучить пісня взором мажорним.
То золото. Так. Не вуаль.
Не вишивайте лиш чорним.
Хай чорним буде лиш рояль.

Роман Пахолок

Роман Пахолок.

Джерело:
збірка поезій «Дві долі», Т., «Лілея», 2005.

[Інф.: 26.05.2010. Оновл.: 05.03.2013]