Карпенко Анатолій Миколайович
будівельник, син М. Карпенка
(20.03.1938, с. Червоний Яр Софіївського району Дніпропетровської області)

Герой, син Героя

Члену ЦК Компартії України,
Герою Соціалістичної Праці,
заслуженому будівельнику УРСР
Анатолію Миколайовичу Карпенку присвячую.

1.

ТЕРНОВЕ місто закипало виром
І на квітах закипала мета...
Він печаль з душі своєї вирвав
І крилато проти зла повстав,
У червонозоряному танку
З серцем, повним гніву і любові,
Батько твій ходив колись в атаку,
Світ цей захищаючи від болю.
І в просторі стрічку неба синю
Залила свята червона кров —
Він лиш встиг тобі шепнути; «Сину!
Все зробив я... За тобою крок...
Бережи це місто. Добра фея
Там не владна, де палає гнів.
Хай воно воскресне, наче Фенікс,
З попелу, який болить в мені.
З попелу, в якому не згоріла
Ні надія, ні дитячий крик.
Мене, сину, твоя віра гріла
Й ти мене надією зігрій».

2.

ТИ ПІШОВ на світні верховини —
Між миром і війною ліг кордон...
Там, де ще пашіли мін огненні вирви,
Почався дивосвіт новобудов.
І ти зробив свій крок від епіцентру,
де ще недавно смерч усе крушив,
Від першого комбайнового цеху
І до гіганта величних машин.
Булоо нелегко. Місяць, наче бартка.
Висів у небі. Ти від втоми млів...
І раптом знов побачив руки батька,
Відбиті на тернопільській землі,
В піщинці кожній і правічній глині,
І на траві, і на корі дерев...
І знову ти почув у небі синім
І посвист куль, і канонади рев.

3.

І ПРОСТА праця виповнилась змістам
Найгеніальиіших у світі справ:
Ти відбудовуєш тернове місто.
За день, якого батько твій вмирав,
За день, який зігрів останній подих,
Останній погляд ласкою зігрів.
І ти продовжуєш Карпенка подвиг,
Як кавалер високої Зорі.
Як член ЦК, народу як підручний,
Державних дум керманич і носій,
Ти вкорінився серцем у Надзбруччі,
У його силі і його красі!

4.

ЖИВЕ ТЕПЛО нових артерій-вулиць
В своїм єстві пульсує, мов орган,
І кожен дім невтомний, наче вулик...
А за Серетом батькова сага
Не помілів вже а житті довіку,
Не помутніє чиста, як сльоза.
Він подолав орду фашистську дику,
Аби гриміла весняна гроза,
Щоб вибухали лиш бруньки весною
І голубів до сонця тихий ліс
Як батька мрію світлу між війною
І миром ти проклав будови міст.
І гордо тим мостом крокують люди
В своє майбутнє вільне і ясне.
І ти ніколи батька не забудеш,
Бо чуєш: «Сину, повтори мене!».
І повторяєш ти його у внуках,
Що квітнуть невмирайками в житті.
Залишив він тобі у спадок руки,
Міцні в борні і в праці золоті.
Дорогу слави ти торуєш певно
Й спокійним може бути цілий світ,
Живеш на славній вулиці Карпенка
Й освячуєш у праці родовід.
Ти свою силу пам’яттю потроїш,
Щоб вічним був на всій планеті мир,
Бо якщо син Героя став Героєм —
Це означає, що безсмертні ми.

Поет Борис Демків

Борис Демків.
м Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя», №129(10011) від 05 липня 1981 року.

[Інф.: 14.05.2013. Оновл.: 24.04.2014]