• Друк

Кірик-Радомська Людмила Авґустинівна
лікар, поетка, лікар, поетка, працювала в мед.закладах Тернополя
(12.06.1948, с. Вовча Гора, нині Хмельницького району однойменої області)

А там трава зелена...

Людмилі Кірик-Радомській

Як можна не вклонитись
Цій жінці неземній!
Їй вистачило сили
На всі прийдешні дні.
Хвороба ненароком
Торкнулася крилом,
Та жінка не здавалась,
Боролася пером.
Прикутая до ліжка,
Здавалося б: це — все,
Та думку її горду
Перо у світ несе.
І вже перед очима
Веселий зорепад,
І тане у зіницях
Холодний снігопад.
А там — трава зелена
І ріднеє село.
О, Боже, як весело
Тоді мені було.
І босими ногами
Я бігала колись.
Та доля все змінила,
Сказала: «Зупинись!».
І небо потемніло,
Волошки відцвіли.
І лиш зозуля сива
Тихенько все кує.
Рахує вона роки
Нещаснії мої,
Та я не хочу плакать,
Хай плачуть солов’ї.
Хай плачуть верболози
У рідному селі.
Таке життя лежаче
Не снилося мені.
Ніщо вже не поможе —
Ні сльози, ні печаль,
Та лиш матусю милу
До болю в серці жаль.
Вона вже посивіла.
І зморшки, на чолі,
Та «Мамина криниця»
Наснаги дасть мені.
Над рідними степами
Ця пісня хай летить
І мамам всім на світі
Як гімн вона звучить.
А я Молочним Шляхом
В Галактиці несусь.
А може, я ногами
Додому ще вернусь?!
Хворобу там загублю,
Прийдуть веселі дні.
А може, може, може...
Та ні вже, ні вже, ні...
Як можна не вклонитись
Цій жінці неземній!..

Надія Шевчук.
с. Городище Козівського району.

Джерело:
г. «Вільне життя», №61-62(14623-14624) від 11 червня 2005 року.

[Інф.: 14.05.2013. Оновл.: 24.04.2014]