Режисер-новатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач Лесь Курбас

Лесь Курбас
(справжнє Олександр-Зенон Степанович)
режисер-новатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач
1915-16 — засновник і режисер театру «Тернопільські театральні вечори», у м. Тернопіль іменем К. названі ПК «Березіль» та вулиця
(25.02.1887, м. Самбір, нині Львівської області — 03.11.1937, урочище Сандармох біля м. Медвєж’єгорськ, нині Республіка Карелія, РФ)

Сцена

Пам’яті Леся Курбаса

Давно її озвучив хтось.
І суть не в слові, що з латині.
З горба вітати довелось
Свій рід ще первісній ґаздині.
Піднятись вище прагли: вождь,
Король і цар, ватаг і маршал...
Мільйони дурнів із вельмож
На сходи вгору пнулись важно.
На скелі дерлись і на пні,
На піки битв, на трони влади,
Щоб сан звеличити — одні,
Для блиску — інші, для бравади.
...Ішли по-різному й на кін,
В прості й золочені театри:
Хто ніс на нього власну тінь,
А хто — кресало ніс для ватри.
Сміявся з долі скоморох
За гроші ситого нікчеми,
І сипав сльози, мов горох,
Актор з трагічної богеми.
Один за хліба крихту хист
На міми тратив, на забави.
І лиш некуплений артист
Міг йти на гру не ради слави...
Так думав Курбас, може, в мить,
Коли ступив на сцену вперше.
І, мабуть, слухав, як болить
Душа стривожена, завмерши.
Бо втямив: кривдять мамин дар
І топчуть кін іще блюзніри.
І стала сцена, як вівтар,
Для нього з пір тих — для офіри,
Заради правди, що в житті
Піднятись мала б щонайвище.
Хоч знав, що десь, в якімсь ряді
Сидить брехня, яка засвище.
Він вийшов грати світ, як є:
Як волю — волю: щоб воскресла;
Як грім — то грім: такий, що б’є;
Як смерть — то смерть: аби нам щезла.
Він грав, як море, грав — як жив,
Бо взяв неспокій бурі в гени.
Могили навіть не лишив,
Щоб не зійти із авансцени.

1987

Поет Георгій Петрук-Попик

Георгій Петрук-Попик.

Джерело:
збірка поезій «Думаю вголос», К., «Радянський письменник» 1990.

[Інф.: 15.05.2013. Оновл.: 24.04.2014]