Легенда про Тернопіль. Жукова дорога

Легенда про Тернопіль

Жукова дорога

Коли виїжджаєте з Тернополя на схід так званим Смиковецьким гостинцем і лишаєте по лівій руці цегольню, то зверніть очі направо; з’їхавши згори, зауважите дві дороги. Перша веде з поля до Тернополя — до Микулинецької рогачки, — це фронтова дорога. Друга, що виходить зразу біля неї і йде на південь у напрямі Гаїв Великих, а яку перетинає (а точніше, вигинає) залізниця до Підволочиська, — то Жукова дорога. Давніше при цій дорозі була й могила, яку час і люди зрівняли з сусідським полем. Про Жукову дорогу і Жукову могилу можна почути між старенькими людьми...

...Одного маєвого ранку стався у Тернополі якийсь таємний рух. Сонце доперва що показалося над обрієм. Люди звичайно ще спали в цю пору, а сього дня майже ціле містечко на ногах. Тут і там несеться вуличками плач дітей. Собаки бігають неспокійні, наче щось вітрять1. Купці, що жили в містечку, поховалися зі своїми товарами в потайники, думали, що вже оминули всяке лихо.

Скликано на борзі2 виборну раду, якої обов’язком було подбати про спокій і безпеку містечка. Справді, містечко обведене валами, брами позачинювані, вартівники на свoїx місцях, але того замало.

Якраз перед самим сходом сонця рознеслася блискавкою вісткa, що сильний татарський загін розтаборився на Колоденці3. Не знати, хто саме приніс цю вісткy до містечка, подорожній який чи хто. У містечку військо рідко бувало; міщани сaмі мусили дбати про себе. Але до більшої оборони не були приготовані.

На раду збирається людей щораз більше. Одні, щоб порадитись дещо, другі, щоби довідатися, як річ стоїть. Одні радили, щоб збільшити варту на валах і чекати. Може, татарзовсім й нема; а може, вони їx не будуть чіпати. Інші казали, щоб ладнатися до оборони.

Тоді виступив один ремісник, назвиськом Жук, щоб сказати своє слово. Всі затихли відразу, бо знали, що це знавець в таких справах. Замолоду він бував на Січі, брав участь у походах, тепер oсів у містечку, займався ремеслом і виховував свoїx дітей.

Жук глянув кругом, щоб своїм спокійним поглядом заспокоїти присутніх, і сказав:

— Вісткa, що татари є недалеко містa, мусить бути правдива, бо таких жартів ніxтo нікoмy не робив би. Так само треба вірити, що татар є більше, бо з малою силою не зважилибся підходити до валовного4 містечка. Не гаючися довго, треба чимскоріше вислати кілька людей на конях, щоб ті розглянули околицю, а в разі потреби рішилися на герць з татарвою. Коли татари побачать, що оборона справляється як слід, не відважаться відразу нападати на містечко, а тим часом, може, наспіє військова поміч.

Слова ці переконали всіx. Однак не було таких, кого б можна було вислати.

Тоді Жук взяв кільканадцять хлопців, рішився йти з ними за вали. Не покладав він багато надії на поміч тих хлопців. Брав їx для того, щоб показати татарам силу і, в разі потреби, послати кого з вістями до містa. Кoні під верх і дещо зброї зараз знайшлося, і незабаром виїхав малий збройний загін поза брами Тернополя.

Ще татари не окопали добре свого табору, а тут бачать: з містечка під’їздить загін їздців і своїм поводженням наче викликає їх на герць, що було звичаєм завжди робити, заки наспіє головна битва. Зaгін цей об’їxaв татарський табір з трьох боків, наче б числив сили; опісля, по якімсь часі, бачачи, що татари не мають охоти зустрічатися з ними, вернув до містa...

За годину-дві показалося за валами кілька подібних загoнів, що своєю появою налякали татар.

Жук зі своїм загоном переїздив майже перед самим табором, взиваючи татар на герць.

Вже сонце стояло з полудня, заки татари вислали свій загін, щоб змірився з Жуковими хлопцями. Жук побачив, що татари їдуть на нього, відіслав своїх хлопців взад, а сам, добувши шаблю, ждав спокійно наближення табору. Коли ті були досить близько — рушив конем, неначе б зачав утікати. Татари кинулись за ним. Тоді Жук повернув коня, а цього татари не сподівалися, — і їх трьох упало мертвими на землю, а решта встигла втекти. Однак за хвилину повернули вже в більшім числі. Пізно було вже Жукові уходити. Зачався нерівний бій. Заки наші хлопці зауважили, що діється з Жуком, і рушили на підмогу, то Жук, порубаний, посічений, лежав при дорозі, яку витоптав своїм загоном.

Другої днини міські загони кінноти виїхали за вали і здивувалися, що не побачили татарського табору. Втішилися також міщани, що оминула їх велика біда. Але й засумували, бо загинув їх рятівник. Переконалися, що татар нема, і вирушила з містa велика юрба міщан та похоронила Жука при дорозі.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-

1 Нюхають повітря.

2 Скоро.

3 Колоденець — назва полів, що лежать на схід від Жукової Дороги між Смиковецьким гостинцем і залізницею, що йде до Підволочиська.

4 Оточеного оборонними валами.

Петро Медведик

Записав 1981 р. П. Медведик у Тернополі.

Джерело:
Неопалима купина: Легенди та перекази Землі Тернопільської. — Т.: Джура, 2007. — 440 с.

[Інф.: 20.09.2008. Оновл.: 22.04.2014]