Сушкевич Володимир. «Тернятка» (Новели з дитинства, жменька четверта)

Журналіст Володимир Сушкевич

Володимир Сушкевич

«Тернятка»

Куплене щастя

За десятку у 1946-му можна було купити одну-єдину скибочку хліба або... щастя на ціле життя.

Щастя було записане на папірчику, і безліч таких папірчиків містилося у довжелезній коробці. Коробка стояла біля інваліда, що втратив на війні ногу. Він грав на гармошці, запрошуючи:

— Ось вам щастя! Щастя за десятку!

Правда, погоджувався і на меншу суму. Ось ви даєте йому гроші, він ховає їх за пазуху і звідти ж виймає... біленьку морську свинку. Вона стрибає на ящик, виймає зубами папірець і подає господареві. А той уже зачитує вам текст: «Щастя прийде до вас через місяць». Або: «Щастя не в грошах, а в їх кількості». Або: «ще трошки зусиль — і щастя ваше». Варіантів було безліч. І покупців вистачало. Бо хто не хоче бути щасливим?..

Ніби хліб

На ринку підходив до вас молодий чоловік.

— Хліб треба? — запитує.

— Треба.

— Бачиш, буханці на ринку по сто п'ятдесят карбованців, а я продаю за сто, бо спішу на поїзд.

Згорток з-за пазухи перекочовував у кошик покупця. Продавець миттю зникав. Покупець гордо ніс покупку додому, ще й хвалився домашнім: «Півсотні зекономив». Коли ж хлібину розрізали, то виявилось, що вона з тирси, тільки з усіх боків обліплена тістом.

Наступного разу впіймав на ринку продавця, який «поспішав на поїзд». Він відмахується:

— Це не я! Ви мене з кимось сплутали.

Бубали

Наголос у цьому слові на першому складі. Бубали смакували всім — і дітям, і дорослим. Готували їх так: у велику бляшку (лист, деко і т. п.) рівно вкладали терту сиру картоплю, приправлену борошном, цибулею, перцем, і запікали у духовці.

Залишалося вийняти бляшку з духовки, нарізати бубали на квадратики і мерщій нести на ринок. Там уже чекали голодні покупці...

«Кому бомбони?»

Так називалися «самодіяльні» цукерки. Виробляли їх з паленого цукру, меляси і «американських» горішків — арахісу. Арахіс можна було купити за неймовірну ціну у спекулянтів. Він був запакований у жерстяні банки із зображенням Робінзона, що збирає горіхи.

Бомбони були кругленькі, розміром — як нинішнє драже. Продавали їх поштучно, коштували вони дорого.

— Кому бомбони? Кому бомбони? — гукає на весь ринок «фабрикантка», тримаючи руками слоїк з цим кондитерським «чудом». Долонею прикриває слоїк, час від часу потрясає ним. Оближе солодку долоню, знову накриє слоїк:

— Кому бомбони?..

Кіхлики

Для кіхликів замішували круте, добре посолене тісто. розкачували, блюдечком виробляли круглі коржики і клали їх на бляшку. Вся цінність кіхлика полягала в тому, що краї його при випіканні піднімалися вгору і тоді кіхлик набував форми горнятка. Туди можна було покласти повидло, навіть влити кілька ложок молока і обережно їсти.

Якщо ж у декого кіхлики не піднімалися, а виходили пласкатими, то покупці іронічно запитували: «Паляниці ваші по чому?». Але купували, їли. Бо голод в очі заглядав...

Схований камінчик

«Хлоп без запальнички — як хата без пічки». Цей вислів був дуже популярний на повоєнному ринку. А яка запальничка без камінчика?

Камінчики, об які запальничка викрешувала вогонь, були предметом активного продажу-перепродажу. Ходили легенди, що одна перекупка знайшла на горищі ціле відро крихітних фабричних камінчиків, чим забезпечила майбутнє собі і своїм дітям.

Знали всі на ринку і огрядну Гельку. А вславилася вона тим, що запримітила, як якийсь покупець, розглядаючи товар, заховав кілька камінчиків під нігті. Гелька зчинила такий рейвах і так била злодія кошиком по голові, що цей дует ледве розійняли...

Невмируще медове шахрайство

Невмирущий шахрайський спосіб продавання «меду». Стук у двері. Незнайома жінка подає трилітровий слоїк, заповнений якоюсь темною масою:

— Меду вам не треба? Смачний, гречаний. Покуштуйте. На ринок я запізнилася. Тепер по хатах змушена продавати.

Господиня нюхає: пахне гречаним медом. І смак гречаного меду. І недорого...

Купила. Через день-другий дізнається: у слоїку — або топлений цукор, або меляса, або ще якась непевна рідина. Зверху її залили кількома ложками гречаного меду.

Хто першим придумав цей шахрайський мед, невідомо. Але ось уже п'ятдесят та ще п'ять років час від часу дізнаюся про все нові й нові факти купівлі-продажу такого «меду».

Золото ми «чорний день»

На повоєнному ринку в Тернополі продавали золото шматочками, завбільшки із сірникову коробку. Продавці надкушували його: «Гляньте, яке м'якеньке, бо то справжнісіньке золото».

І купували. І ховали на «чорний день». Приглядалися, чи є відповідне тавро. Звичайно, було. Хіба важко поставити якусь там цяточку?

Недавно в знайомих побачив такий «злиток золота», він позеленів.

— Тримаю на згадку, — сміється господар. — І внукам показую, щоб остерігалися шахраїв.

Джерело:
г. «Вільне життя», №??() від ?? ?? ???? року.

[Інф.: 07.07.2012. Оновл.: 23.04.2014]