Деталі

Категорія: Вірші та пісні про Співоче поле Тернополя

Співоче поле

(Різночасні фрагменти)

1. У день відкриття

Тернопільське поле співоче
Покликало в заспів мене.
Пташине воно і дівоче,
Небесне в пориві й земне.
Не вижатим — вишитим стало:
Лиш зернами добрими сій.
Під музику літа заграло
На вічній бандурі своїй.
Коли ж у трьохтисячнім хорі
Дніпро застогнав, заревів,
Здалося: у полі, як в морі,
Зняв хвилі високі цей спів.
Відлунились гори й долини,
Злетіли з калин солов’ї...
В тій пісні — душа України
І голос народу її.

* * *

В Тернополі — поле співоче,
А поле тернове — під ним.
Проснулось. Озватися хоче
Мотивом терново-сумним.
Отим, що ридав понад яром,
Над тілом, над сном козака,
Над раненим коником карим,
Що вбитого друга шука
І топче копитом
                          китайки
Посічений клаптик між тернь...
Той сум у кигиканні чайки,
Що в пісню летить з-над озер,
У тихому шепоті клена,
Що промені гасить в гіллі,
У дзвоні води, що студена
Джерельне співа з-під землі
І росить вуста Матвієнко
І голос Дмитра Гнатюка.

* * *

...І знову торкнулась легенько
До струн чарівливих рука:
І сповнився звуками простір.
На полі співочім — жнива.
Приходьмо до пісні у гості:
Хай доля не плаче — співа.

1986

2. На першому мітингу Руху

Тернопільцям, які започаткували
першу на Україні крайову
організацію РУХУ

Співоче поле не співа —
Тернове поле день озвучив.
Злинають з вуст жахкі слова —
Терпкі, мов терен, і колючі.

Бо скільки шрамів,
                          скільки ран
У Долі-Матері на тілі!!.
А скільки сліз!.. — Вода Дніпра
Стає від них, солоних, сіллю.

Вдихнувши грозяний озон,
Подощове повітря свіже,
Бере у руки мікрофон
Побита Правда
                          й правду «ріже».

Бо й нині ще її рідня
Напівголодна,
                          у тенетах.
А дипломована Брехня
Годує псів у кабінетах.

Вже завітала і сюди
Вона й проковтує ті звуки,
Що з горла вирвались Біди,
Що з пекла вибулькнули Муки.

При ній з’являється Петля
І зашморг кидає на Совість.

Та раптом... колеться земля —
Брехня зникає в ній...
                          Натомість
Із-під трави встають віки,
І зупиняють буйні коні
Герої Січі — козаки...
Вони не прагнуть мікрофонів.
Їх мужні й горді голоси
Небесно хвиляться і земно.

* * *

«Козацтво!
             Де ж бо ти єси?! —
Гукнув у далеч Морозенко.—
Таж я під Збаражем поліг
Не задля смерті й перегною.
Гадав, що полк мій переміг
І з плугом став над борозною
Колишній вершник;
                          на ріллі
Зійшло й росте золотоскарбом
Зерно свободи, аби хліб
Їв той, хто сіє,— не загарбник.

А він ще є, гребе жита,
Снує господарем по полю.
...Так вік за віком поверта,
Як віз за возом, у неволю.

Чого ж збудили ви мене,
Коли ще ворон чорно кряче?
Хай він це поле обмине.
Хай Україна більш не плаче.

І ви не плачте у піснях,
І не тужіть за мною тута.
...Я залишаю вам коня —
Порвіть на нім одвічні пута».

* * *

Об вітер вдарилась луна,
Стріпнулась в барвах на знаменах:
Могутня постать Богуна
Хитнулась,
             вставши у стременах:

«А я ж казав іще колись,
Як до присяги стала Рада:
«Москві ніколи не корись,
Не вір цареві: буде зрада».

Повірив гетьман — Бог прости! —
І вкрили Січ густі тумани.
Чому ж ви знову хомути
Взяли на себе і кайдани?

Вставайте, браття, із колін
І не вклякайте більш ніколи.
Чи ви спите?..
                          Чи, може, лінь
Вам засівати рідне поле?..

Чи далі буде як було?..
І буде жерти
             жертви молох?..»
...Та й опустився у сідло
І зник з очей за видноколом.

Георгій Петрук-Попик.

Джерело:
Збірка поезій «Співоче поле», Львів, «Каменяр», 1991;
Вибрані вірші «В обіймах блискавиць», Львів, «Каменяр», 2002.

[Інф.: 16.07.2013. Оновл.: 16.07.2013]

• < Попередня
• Наступна >