Риба гниє з голови

Бути українцем в Україні — це злочин? Саме такого висновку можна дійти сьогодні, слухаючи українофобів і перевертнів у нібито ще вільній і незалежній Українській державі. Так, відомий усій Україні депутат і дипломований агроном з Умані Вадім Колєсніченко (він ще й екс-міліціонер) з єхидною посмішкою мовою сусідньої держави час від часу заявляє: «Закон, защищающий права человека в Украине, будет принят. Интересы отдельных националистических группировок будут оставлены без рассмотрения, потому что у нас полиэтническое, многонациональное государство, и мы обязаны гордиться богатством языков, культур и религий».

А насаджувати в учорашній колонії, не давши й оговтатися корінному населенню, українцям, чужу мову, котра панувала понад 300 років, тимчасом як мову корінного населення забороняли, — це не фашизм?! За теорією «рідних» перевертнів і кремлівських служок типу Колєсніченка-Табачника, русифікація України — це добро?!

І це оголошують тоді, коли «брати»-росіяни в Московії безцеремонно і цинічно знищують усе, що українським зветься (бібліотеку, земляцтва, українську мовну гуманітарну автономію, православну церкву Київського патріархату...) Це таке «добро» для українців у Російській імперії? На відміну від України, у «братній» Російській Федерації (не в унітарній державі, як Україна!) навіть не згадують настанов Венеційської комісії, принципів Європейської хартії, яких і до уваги не беруть, — на засіданнях Держдуми цих міжнародних документів не обговорюють і на порядок денний не ставлять. Бо що ж тоді говорити Путіну, в якого в рідній Федерації аж 21 автономна республіка, Єврейська автономна область і чотири автономні округи у справді поліетнічній і багатонаціональній імперії! За переписом населення 1989 року, у РФ жило 4,4 мільйона українців, нині живе до 10 мільйонів уже росіян українського походження. На цю силу українського народу — жодної української школи, не кажучи про вищі навчальні заклади, де були б кафедри української мови, як це є в багатьох країнах Європи й Америки. Є така навіть у Китайській Народній Республіці. Але тільки не у «старшого брата». А все тому, що українізація, за висловом Путіна, не пройде. Те саме свого часу стверджував ідеолог КПРС М. Суслов. Активно впроваджували це гасло Володимир Щербицький і Валентина Шевченко. Нині підхоплюють ці валуєвські теорійки табачники і колєсніченки з погребінськими чи скачками і всякою іншою бузиною, досі не викорчуваною з українського городу.

«Люди имеют обязательное право обучаться на родном языке, и государство обязано заботиться об этом», — верещить на всіх телеканалах московський служка Колєсніченко з українським депутатським значком на лацкані. Гаразд. Саме тому й хочеться його запитати: а чому ж українці у своїй державі не мають сьогодні такого права? Чому хтось має право на мову, на історичну пам’ять — навіть не в себе вдома, а в гостях? А от господарі свого дому не мають права ні на мову, ні на свою історію, ні на своє телебачення, книжки, радіо, кіно, навіть на дублювання цього кіна. Як це назвати? Чи не стовідсотковим фашизмом? Хіба це не окупація України?!

Якось Віктор Янукович слушно заявив, мовляв, його дуже тривожить той факт, що сьогодні в Україні, на 20-му році нашої незалежності, підводить голову страшна примара — людей переслідують за релігійною чи расовою ознаками. А це і є, до відома колєсніченків, фашизм. Шкода, що Президент не додав: саме українців нині переслідують за право розмовляти українською мовою, ходити в рідну церкву, де люди мають (за порадою апостола Павла) молитися рідною мовою.

Навіть фашисти (якщо мати на увазі гітлерівців) під час окупації не забороняли в Україні української мови, як це сьогодні творить московський міністр освіти, що українські школи перепрофільовує в російські. Українська мова за гітлерівців фактично була державною нарівні з німецькою.

Люди в церквах молилися українською мовою, і ніхто не вважав, як твердять сьогодні московські попи в Україні, ніби вона «неканонічна». До речі, відкриваючи церкви й українські школи, гітлерівці заявляли, що вони ліквідують більшовицьку ідеологію, яка обмежувала права корінного населення. То що ж виходить: нинішня політика в Україні — гірша від гітлерівської? Расова. Людиноненависницька. А точніше — україноненависницька. Згадаймо кримський парламент (чиновникам заборонено розмовляти і писати українською мовою) або новообраного мера Одеси О. Костусєва (який вимагає подавати йому офіційні папери московською мовою і розмовляти з ним винятково по-російськи). А тепер уявімо, що такого собі Костенка чи Петренка обрали мером в Омську, Томську чи в Тобольську, і цей мер наказав розмовляти з ним і подавати йому документи... українською. Як його назвали б у Російській Федерації? Як кажуть західні українці — це навіть не до подумання. Але чому таке «недоподумання» в незалежній Україні вважають нормою, а не політичною шизофренією? Певен, що саме тому одеський автоінспектор, беручи приклад зі свого «старшого брата» — Костусєва, дозволяє на вулицях Одеси називати мову великого Шевченка й могутнього Франка — «телячою». Риба гниє з голови, а наслідки бачимо знизу.

Хочеться запитати українофоба Табачника: для якої країни він готує «національні» кадри? Невже путіни і медведєви запевнили міністра, буцім Україна — це таки тимчасове непорозуміння, як «московський мазурик» запевняв президента США на саміті в Бухаресті кілька років тому?.. Хотілося б нагадати і Путінові, і дрібнішим табачникам: московити завоювали Україну не шаблею, а підступом і зрадою.

Саме фашизм, якщо Колєсніченко цього не відає, означає ідеологію і політику войовничого шовінізму та расизму, терористичну диктатуру, яка знищує демократичні права і свободи корінного населення, що й відбувається тепер в Україні. Арешти українців за право розмовляти українською, зневажання нашої культури, висміювання історії, мови, традицій, української церкви... Українців безкарно вбивають (Одеса, студент Максим Чайка), з посад виганяють навіть висококваліфікованих працівників — тільки за те, що під час роботи розмовляють українською (Павлоград), Табачник закриває українські школи і радить українцям (від трьох сімей і більше) подати заяви, вимагаючи від місцевої влади московських шкіл замість українських...

Найстрашніше для України й українців те, що такі московські прислужники, як Колєсніченко, спровокують тероризм. Бо навіть такий толерантний, добрий, гостинний народ, як українці, не витримає: окремі «гарячі голови» вдадуться до терору. Невже цього не розуміють табачники, колєсніченки, богословські, голуби і волги?

Прем’єр-міністр М. Азаров заявляє, що уряд всіма методами боротиметься з фашизмом. Та невже?.. То чому ж не звільняють з міністерської посади фашиста й українофоба Табачника? Чому пан Азаров не забороняє російськомовних каналів в Україні, де висміюють українську мову, нашу історію («95-й квартал» тощо)? Чому прем’єр-міністр не усвідомлює, що фашистська поведінка колєсніченків, костусєвих породжує опір, закладає підвалини для тероризму? В ім’я чого ці провокації? Заради громадянської війни? Чому не забороняють провокаційних політичних вистав Шустера і Кисельова в Україні?

Українців намагаються поділити на Схід і Захід; переконують громадськість, ніби це ментально різні етноси, замість пояснити людям, які перебували під ярмом чужих імперій, що їх робили манкуртами за допомогою геноцидів, заборон і ГУЛАГів. Що їм у душі і в ДНК висіяли вічний страх перед Москвою. Що їх так виховали валуєви і суслови.

Хотілося б агрономів на кшталт Колєсніченка запитати: чому вони не здатні як слід прочитати Європейську мовну хартію, яка вимагає захищати мову, що відмирає? Саме такою нині є українська (поруч із мовами нацменшин в Україні). А російська — панує. Це стверджують не тільки україноненависницькі російськомовні газети в Україні, а й болдирєви-колєсніченки. Вони заявляють, начебто український народ майже поголовно розмовляє російською. Але не додають: «унаслідок нашої політики під агресивним керівництвом Кремля». Де ж елементарна логіка?

Хочеться запитати й у Віктора Федоровича (який обіцяв почути всіх і, нарешті, помітив, що Україною ходить примара фашизму): чому він сьогодні чує тільки Путіна, який на весь світ заявляє, буцімто «українізація не пройде»? Чому в українському уряді працюють українофоби — такі, як Д. Табачник?

Олег Чорногуз.
м. Київ.

передрук із г. «Вільне життя плюс», №20 (15236) від 16 березня 2011 року.

[Інф.: 14.03.2012. Оновл.: 14.03.2012]

Додати коментар

Перед тим, як додавати свій коментар ознайомтеся, будь ласка, з правилами коментування на цьому сайті.
Всі коментарі, що суперечать правилам, будуть вилучатися без попередження!


Захисний код
Оновити