• Друк

Панорама Тернополя з буд. №25 на вул. Назарія Яремчука

Героїко-романтична балада у сонетах

Дума про Тернопіль

1

Тернове поле відцвіло в легендах.
Співоче поле піснею цвіте,
Яка назавше в українських генах —
Щемке і ніжне, світле і святе…
Співоче поле, чуєш? Бій клекоче!
«Катюш» пекельне вогняне виття,
Гарчання «тигрів»… Кожен жити хоче —
Й снопами іскор гаснуть ті життя…
Тернопільські ошатні вчора й файні
Квартали у руїнах. Птиця Фенікс
У образі робочої руки
Відродить місто з попелу, оселі.
Та жаль: в жахкій вогненній каруселі
Епох прадавніх стліли сторінки.

2

Епох прадавніх стліли сторінки,
Що повідали про твердиню — терня,
Про ратаїв і колоскові зерна,
Посіяні отутки на віки.
Русин чепіги впевнено тримав,
При боці мав разючий меч двосічний,
Щоб ворог, що напосідав одвічно,
Достойну відсіч в Терно-полі мав.
Багрянивсь кров’ю вражою Серет,
Під берегами нишкнув очерет,
Сідало сонце, мов ядро вогненне.
Йшов до оселі ратай і вояк.
Орав і боронив — хто може так?
Речуть про нього днесь аборигени.

3

Речуть про нього днесь аборигени:
Русин на прю із воріженьком став,
Де велет-замок з каменю постав,
І відбивав нападників шалених.
Пройшло з тих пір п’ять сотень майже літ.
Іще не раз ішли до бою вої.
Змінились докорінно місто й світ,
Допоки досягли доби нової.
Передається з уст в уста і досі
Ця сага, елегійна, наче осінь.
Вервечкою у вічність йдуть роки.
А дума про звитяжців наших вічна.
Козацька в ній відвага героїчна
Над плесом ставу та Серет-ріки.

4

Над плесом ставу та Серет-ріки
Із віку в вік зростало в небо місто.
З-під русина робочої руки
На грудях пагорбів — хатки-намисто.
Жили золоторукі в них майстри —
Шевці, кравці, каменотеси, теслі…
Мостили понад річкою мости,
Човни робили і тесали весла.
Народ наш майстровитий іздавен.
Увись, де небо, любо зводить він
Палаци, храми для вірян спільноти.
І кельмою, і гимблем, і клевцем,
Немов митець, творив твоє лице,
О місто, що охрещене — Тернопіль!

5

О місто, що охрещене — Тернопіль!
Терниною ця назва в горлі тих,
Кому чинив ти героїчний опір
І не прощав кому наруги й лих.
А кривдників — були їх легіони:
Отряди, орди, ландскнехти страшні,
НКВД, гестапо, мов гієни
Хижацькували в нашій стороні.
Якби каміння вміло говорити,
Щоб таємниці злочинів розкрити,
Наруг садистських і жорстоких втіх —
То люта хвиля гніву затопила б,
Хапали б і сьогодні в руки вила
Нащадки перших жителів твоїх!

6

Нащадки перших жителів твоїх
Лиш дещицю кривавих оргій знають,
А решту мури кам’яні тримають,
Розповісти не в змозі про усіх,
Хто у підвалах і льохах карався,
Поклав життя свідомо на олтар
Свободи краю, за який боровся,
Від Господа отриманого в дар.
Немає їх на білім світі з нами,
Не тішилися донями й синами.
І шанувати їхню пам’ять днесь
Нащадкам завжди на високій ноті
Обов’язок усіх, висока честь
Оновленій давно міській спільноті.

7

Оновленій давно міській спільноті
Своїм дідам, і прадідам, й пра… пра…,
В боях відважним, беручким в роботі —
Належну шану віддавати тра.
Тим, хто Тернопіль захищав в борні
Від зайд, що з луком, списом і арканом,
З гарматою і танковим тараном
Квартали спопеляли у вогні, —
Хай монументи і меморіали
На честь отих, що у боях вмирали,
Постануть в гідній величі й красі;
Хай мовою сакрального мистецтва
Говорить Руська вулиця і церква:
«Любіть його!» — говорять до усіх.

8

«Любіть його!» —говорять до усіх.
Любіть будинки, вулиці, майдани.
І тих любіть, хто прикрашав, як міг,
І гоїв завдані війною рани,
Садив барвисті в скверах квітники,
Водою напував рясні фонтани,
Хто вмінням працьовитої руки
Творив затишні в затінку альтанки.
Хоч у нестатках міщанин той жив,
У спадок він красу нам залишив —
Хай тішить око, як дитину чічка;
Хай вражений Тернополем буде,
Його людьми, хто в місто це прийде.
Юдоль минуща, а людина вічна.

9

Юдоль минуща, а людина вічна.
І вічні справи та добро її.
Хай омина Тернопіль все трагічне,
Дарують радість вістей носії.
Нехай співають, хто співати вміє,
Вкраїнських, що ніжніш за всі, пісень.
Жарина хай патріотизму гріє
Серця і душі наші кожен день.
Коли ж цинічний ворог посягне
На віру нашу, мову рідну, й не
Зупиниться, загарбуючи вічне, —
Когорта нас, братів-тернополян,
Постане сміло на кривавий тан —
Свободолюбна і тому стоїчна.

10

Свободолюбна і тому стоїчна
Західняків — тернополян сім’я.
І пам’ятають 22 січня —
День Злуки, що в календарі сія.
Ходили в бій за волю України
Січовики відважні з галичан.
Поза Збручем вело мети горіння —
Здобути єдність словом і мечем.
І хоч не всі із бойовищ додому
Вернулися, попри недуги й втому —
У праці вир подалися уже.
В гімназії дітей своїх навчали,
По-батьківськи щораз наповідали
Любити рідне, знаючи й чуже.

11

Любити рідне, знаючи й чуже —
Цей заповіт лишили нам великі
Острозький, Лучаківський (їм уже
Хоч барельєфи пам’ятні відлиті).
Не можна жити в нинішньому світі
Без океану інформацій хвиль
Чи оминути інтернету сіті.
Це виглядало б, як неоекзиль.
В епоху глобалізму нині світ
Тернополеві посила привіт.
На сайтах — лиш встигай читати — пише.
Пакують чемодани — і гайда.
Інформаційне море їх гойда.
Авантюристи місто це залишать.

12

Авантюристи місто це залишать.
Туристи ж повертаються завжди
До храмів цих, ставкової води,
Каштанів цвіту і квітучих вишень;
До всього того, що ввібрали в кров,
До чого із дитинства спрагло звикли;
Що край екзотик дорогих не вкрав
І не знівелював рекламний виклик.
І негри повертаються домів,
Освіту хто отримати зумів
В тернопільських відомих світу вишах.
Космополіти ж наші їдуть геть,
Мов кожного вжалив заморський ґедзь.
В аннали їх історія не впише.

13

В аннали їх історія не впише,
А впише справді славні імена,
Хто в розбудові міста слід залишить,
Хто створить те, що в часі не мина,
Отих, які потугою зуміли
Задумане утілить на віки,
За волю краю йшли до бою сміло
В стрілецькі сотні, курені, полки.
Юначе чорнобровий з мого дому!
Гордися містом в віці молодому —
Тернополем, в якому ти живеш.
Гордитиметься завтра й він тобою,
Як впишешся в історію судьбою,
А наш Тернопіль в ній навічно вже.

14

Тернове поле відцвіло в легендах,
Епох прадавніх стліли сторінки.
Речуть про нього днесь аборигени
Над плесом ставу та Серет-ріки.
О місто, що охрещене — Тернопіль!
Нащадки перших жителів твоїх
Оновленій давно міській спільноті
«Любіть його!» — говорять до усіх.
Юдоль минуща, а людина вічна,
Свободолюбна і тому стоїчна
Любити рідне, знаючи й чуже.
Авантюристи місто це залишать.
В аннали їх історія не впише,
А наш Тернопіль в ній навічно вже!

Поет Євген Зозуляк

Євген Зозуляк,
член Національної спілки письменників України.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №67 (15491) від 23 серпня 2013 року.

[Інф.: 26.08.2013. Оновл.: 28.04.2014]