Задимлена совість

Щороку початок осені стає тяжким випробуванням для мене через надмірну «любов» ближніх до моїх легень — спалюючи бадилиння на городах, вони вважають, що мені треба до печії надихатися їдким димом.

При спалюванні бадилиння та опалого листя у повітря потрапляють маленькі часточки згорілих речовин та вуглеводні, в яких містяться отруйні, подразнюючі речовини та канцерогенні компоненти

Попри застереження екологів та лікарів, що при спалюванні бадилиння та опалого листя у повітря потрапляють маленькі часточки згорілих речовин та вуглеводні, в яких містяться отруйні, подразнюючі речовини та канцерогенні компоненти, люди масово і, ніби змагаючись між собою, спалюють залишки рослин. Надихавшись такого диму, ми складуємо в легенях мікроскопічні часточки всякого непотребу, який може залишатися в них місяцями, ба навіть роками. Це може призвести до респіраторних захворювань, приступів астми та інших захворювань органів дихання, серцево-судинних та інших хвороб.

Що цікаво, багато тих, хто за своїм прямим обов’язком застерігає від того, сам спалює те ж бадилиння і листя — лікарі, екологи, вчителі, що викладають природничі науки... Мені самому треба було багато начитатися, щоб зрозуміти цю проблему, бо раніше я теж спалював всяку всячину. Та з кожним роком життя все більше усвідомлюю загрозу, часто на власному досвіді, що дає мені силу протистояти спокусі черкнути сірником.

Серед наших краян є багато людей, що вважають себе християнами, ходять до церкви, але мало хто з них розуміє, що своїми діями порушують п’яту заповідь, бо тим димуванням заподіюють шкоду здоров’ю собі, своїм дітям і просто ближнім. Нищення природи, засмічування навколишнього середовище теж є гріхом. На жаль, люди відмахуються від таких застережень репліками на кшталт: «та шо воно там шкодить — згорить і сліду нема». Воістину, в них совість уже настільки задимлена, що збагнути їм багато що вже не до снаги...

При спалюванні бадилиння та опалого листя у повітря потрапляють маленькі часточки згорілих речовин та вуглеводні, в яких містяться отруйні, подразнюючі речовини та канцерогенні компоненти

Ще зі школи мені пам’ятається дослід, коли вчителька брала певну частину якогось барвника і пропонувала комусь з учнів у класі випити. Звісно, ніхто не пив. Потім розводила ту ложечку в склянці з водою: барвник розчинявся і був майже непомітним у значно більшій кількості води.

Цим прикладом не раз намагався переконати багатьох людей, що виливаючи хімікати, спалюючи бадилиння та листя, ми ніби повторюємо той шкільний дослід. У масштабах простору ніби й не помітна шкідливість наших дій, але спробуйте, кажу, стати біля тої купи і вдихнути ковток диму, що піднімається з тліючого вогню. І немає значення, чи вдихнути раз до очманіння, чи вдихати той дим невеликими порціями, скажімо, всю ніч. Адже той дим інколи так застеляє наші села і міста, що не раз спостерігав суцільну димову завісу над видолинком.

На жаль, пишучи ці рядки, просто не вірю, що до моїх слів, до застережень розумних людей, які розуміють небезпеку спалювання, задимлювачі послухають нас і перестануть шкодити. Особливо уявляю собі реакцію курців цигарок, що дуже «шанують» нікотином свої легені та легені своїх жінок/чоловіків, дітей, внуків. Ці люди точно не зрозуміють про що я тут писав.

І ось у таку прекрасну осінню пору, замість милування барвистістю дерев і лагідними променями «бабиного» літа, вже кілька днів мучуся димом, до якого дуже чутливий: в трахеї відчуваю печію, важкість у легенях і загальне погіршення самопочуття. А де ще кінець копанню картоплі та інших робіт на полях та городах...

Автор і редактор сайту Микола Василечко

Микола Василечко.

[Інф.: 09.09.2013. Оновл.: 09.09.2013]

Додати коментар

Перед тим, як додавати свій коментар ознайомтеся, будь ласка, з правилами коментування на цьому сайті.
Всі коментарі, що суперечать правилам, будуть вилучатися без попередження!


Захисний код
Оновити