Вулиця Живова з даху будинку на вул. Стадникової, 1. Тернопіль, 11 червня 2012 року

На вулиці Живова

Уже свої тенета сивина
Вплела у скроні тим, кому війна
Лише луна... проміння дальніх зір.
Ті відблиски сприймає окомір,
А їх уже нема... Як то нема?
Бринить, грімкоче просторінь жива,
Б’ють дріб морзянок вічності дроти...
Те світло, луни ті із висоти
В пульс твій і мій вливають
Стук сердець,
Які спиняв, та не спинив свинець.
Луна!.. Ущент скалічені міста...
— Тернопіль... ворухнулися уста
Востаннє, мов війкнула далина:
— Війна...
Затихла, зойкнувши, луна.
Над озером тополі. 3 верховіть
Росинки впали із брунькастих віт.
...I Толя Живов (чий ти син з Москви?)
Зніма свою пілотку з голови,
Нечутно йде із «Дружби» мерез міст,
Туди, де обеліск рвучкий свій зміст
Підніс у вись — до зір росте зоря!
Звернув праворуч: «Вулиця моя?..
Це ж скільки літ отут, як скресне лід,
Іду повз бруствер набережних плит
I, як у вир, пірнаю в сонце дня, —
Довкола мене гомонить рідня.
Ту амбразуру, що закрив грудьми,
Забули, може, вже межи людьми?
Що ж, хай. А я серед живих — живу...»
Бентежить вітер прапорів канву!

Олександр Куракса.

Джерело:
г. «Вільне життя», №74(9457) від 15 квітня 1979 року.

[Інф.: 02.10.2009. Оновл.: 11.07.2012]